Ринок праці в Україні все більше «жіночий», проте професійна підготовка та навички здобувачів все рідше відповідають вимогам роботодавців. Зате виробничі потужності працюють на максимумі, а рівень безробіття знижується.
В українському ринку праці відбуваються суттєві зміни, які призводять до парадоксальних ситуацій. Лише за кілька місяців відмічено різке зниження безробіття та безпрецедентне зростання використання виробничих ресурсів, що сприймається як позитивний знак. Натомість, громадськість говорить про кризу та безвихідь. Як це може поєднуватися?
Ці зміни відбуваються на фоні активної еміграції громадян та процесу мобілізації. Дані з деяких досліджень свідчать, що офіційний ринок праці стає «жіночим» і дещо «недружнім» до осіб з вищою освітою, проте одночасно готовий прийняти людей з інвалідністю, поважного віку та молодь.
УНІАН разом із фахівцями зібрав актуальні дані щодо безробіття в Україні та проаналізував тенденції на ринку праці – чи веде це до нової «зради», чи навпаки, до «перемоги»?
Парадокси та дисбаланси
Останніми тижнями з’являється все більше інформації про стан українського ринку праці. Наприклад, у квітневому інфляційному звіті НБУ були наведені дані про роботи виробничих галузей, які виявилися рекордними. І що важливо, цей показник продовжує зростати. Це свідчить про процес реіндустріалізації країни.
Проте, незважаючи на загалом позитивні тренди, ринок піддається впливу кількох загрозливих факторів, які «вимивають» кваліфіковану робочу силу. Першим з цих факторів є (антирекордна) міграція. Національний банк, посилаючись на дані ООН, повідомляє, що за перший квартал 2025 року кількість українських мігрантів збільшилася на понад 100 тисяч і на середину березня 2025 року досягла 6,9 мільйона. На фоні інформаційної «депресії» українці знову почали більше виїжджати, ніж повертаються, а бізнес знову переходить до режиму економії, особливо в обласних територіях Сходу та Півдня.
Ще одним важливим фактором є мобілізація, яка також призводить до втрати кваліфікованих спеціалістів, зобов’язуючи роботодавців шукати нових, менш підготовлених працівників.
Фірми намагаються компенсувати свої втрати залученням людей поважного віку, осіб з інвалідністю, молоді та ветеранів. Однак часто виявляється, що навички нових кандидатів не відповідають ринковим потребам, що тільки поглиблює проблему нестачі робочої сили.
Цю ситуацію бізнес вважає основною перешкодою для свого розвитку, яка тепер важливіша за питання безпеки, збільшення витрат на виробництво та перебої з електропостачанням.
«За даними Державної служби зайнятості, зараз найбільше не вистачає працівників транспорту, будівельників та спеціалістів в переробній промисловості. Це підтверджує наші спостереження. Знайти кваліфікованого водія вантажівки чи електрозварника на сьогоднішній день складніше, ніж фахівця-фінансиста,» — ділиться думкою Олександр Чумак, президент Асоціації приватних роботодавців, у розмові з УНІАН. — «Уряд вже вживає заходів – запроваджені ваучери на перенавчання для дорослих, а також курси перекваліфікації через центри зайнятості. Пріоритетом є навчання безробітних новим професіям, що дійсно затребувані роботодавцями, причому в терміни.»
На його думку, бізнес також змінюється – починає інвестувати в автоматизацію, щоб зменшити залежність від ручної праці, і віддає перевагу нетрадиційним кандидатам на вакансії.
«Наприклад, багато компаній готові приймати молодь без практичного досвіду, навчаючи їх на робочому місці, або наймають жінок на традиційно «чоловічі» посади, такі як водії або механіки. Це стало нормальною практикою. Ми розуміємо, що в найближчі роки, особливо під час відновлення після війни, потреба в робочих руках зросте ще більше – міністерство економіки прогнозує дефіцит приблизно 4,5 мільйона працівників на найближче десятиріччя. Тому вжити заходів потрібно вже сьогодні,» — наголошує Чумак.
Національний банк у своєму звіті називає цю ситуацію «дисбалансом», проте очікує, що з часом ситуація нормалізується. Одним із ключових факторів «нормалізації» є підвищення заробітних плат, що, своєю чергою, вплине на цінову динаміку в країні.
«Невідповідність між попитом та пропозицією кваліфікованої робочої сили в умовах відновлення економічної активності спричинить подальше зростання заробітних плат у приватному секторі. Це буде мати найбільший проінфляційний вплив у поточному році. Проте, згодом цей вплив поступово зменшиться в міру уповільнення темпів зростання заробітних плат через вирівнювання дисбалансів на ринку праці,» — зазначає Національний банк у звіті.
Цікаво, що саме ці дисбаланси формують ринок праці як «жіночий», якщо говорити про його офіційну частину.
Жінки стають домінуючими на ринку праці
Державна служба зайнятості України (ДСЗ) та Helvetas Swiss Intercooperation також у травні опублікували результати свого дослідження, відповідно до якого критерій розміру заробітної плати став найважливішим для шукачів роботи, тоді як питання безпеки стало менш актуальним.
Однак варто зазначити, що дане дослідження охоплювало лише зареєстрованих безробітних – опитування проводилося серед 68,8 тисяч осіб, що складає близько 70% від усіх офіційно непрацевлаштованих. Реальна кількість безробітних, проте, становить мільйони. Тим не менш, офіційна статистика є важливим показником.
Згідно з результатами цього дослідження, частка жінок серед безробітних досягла безпрецедентного рівня – 82% від загальної кількості офіційних безробітних. Також виявлена майже дзеркальна картина щодо кваліфікації безробітних у містах і селах: у містах переважають люди з вищою освітою, у той час як на селі більшість складають люди з професійно-технічною освітою.
Раніше ДСЗ публікувала результати опитування работодателів, які вказали, у яких галузях найбільший попит на жінок. Серед найзатребуваніших виявилися переробна промисловість, освіта, охорона здоров’я, сільське господарство та торгівля (оптова та роздрібна), які традиційно вважаються «жіночими» сферами. Проте, у топ-15 також зазначені категорії, такі як транспорт, складське господарство, пошта та кур’єрська діяльність, будівництво, водопостачання та каналізація, державне управління, які переважно вважаються «чоловічими».
Олександр Чумак відзначає частку жінок у 82% серед безробітних як «вражаючу», навіть з огляду на те, що мова йде лише про офіційно зареєстрованих осіб.
«Це свідчить про серйозну гендерну універсальність на ринку праці. Це безпосередній наслідок війни та мобілізації. Багато чоловіків призовного віку наразі служать у Збройних силах або залучені до оборонної діяльності, через що вони фізично вийшли з ринку праці, — пояснює експерт. – Окрім того, чоловіки часто уникатимуть реєстрації як безробітні, щоб залишитися поза увагою ТЦК. Як відомо, центри зайнятості передають дані про безробітних чоловіків в ТЦК,» – коментує експерт.
Але це не єдина ознака війни на ринку праці.
Ейджизм навпаки
Серед інших важливих критеріїв, ще й кваліфікація та вік претендентів. За даними ДСЗ, найбільше безробітних — на рівні «професіонал» (29,4%) та «фахівець» (22,4%), а ось «вільних» представників «найпростіших професій» та «професій сільського господарства» обмаль — 1,4% та 1,1% відповідно. Щодо вікового розподілу, найбільше безробітних у категорії 36-54 роки, тоді як молодь (18-25 років) складає всього 6,4%.
Однак, як пояснює Олександр Чумак, такий низький рівень безробіття серед молоді не відповідає дійсності, адже це лише офіційні дані.
«По-перше, значна частина молоді або продовжує навчання, або виїхала за кордон після початку повномасштабної війни. По-друге, молоді чоловіки призовного віку також мобілізовані або не реєструються, щоб не потрапити у поле зору військових комісаріатів, — пояснює експерт, — По-третє, молоді люди загалом є більш гнучкими – хтось обирає фріланс або неформальне працевлаштування, а інші вивчають нові навички онлайн, замість того, щоб стати на облік у службі зайнятості.»
На його думку, реальні показники на ринку праці будуть набагато менш оптимістичними, оскільки багато людей не звертаються по допомогу через низькі виплати або «брак сенсу».
«Максимальний термін виплат допомоги по безробіттю скорочений через воєнні законодавчі акти. Відтак, реальна ситуація з безробіттям є більш масштабною і збалансованою за статтю та віком, ніж це видно з офіційної статистики зареєстрованих безробітних,» — вважає президент Асоціації приватних роботодавців.
Василь Воскобойник, голова «Офісу міграційної політики», вважає вікові, кваліфікаційні та інші «дисбаланси» на ринку праці фактором, що відкриває нові можливості.
«В Україні спостерігається структурний дисбаланс між вимогами економіки та наявними трудовими кадрами. Існує значний надлишок фахівців з вищою освітою, зокрема серед жінок, котрі втратили роботу в галузях, що сильно постраждали від війни, в той же час вкрай не вистачає працівників у прикладних, технічних та інфраструктурних сферах», — висловлюється експерт з міграції в інтерв’ю УНІАН. — «Ця ситуація свідчить про серйозну невідповідність між системою підготовки кадрів і реальними потребами ринку праці. Це наслідок тривалої ігнорування питання професійної орієнтації, переоцінки вищої освіти та відсутності мотивації до мобільності».
На жаль, за даними Державної служби зайнятості та Helvetas Swiss Intercooperation, лише 23,1% зареєстрованих безробітних готові змінити свою професію, а 29,6% навіть не розглядають таку можливість. Основні причини – впевненість у тому, що «це не вирішить проблеми» (44,4%), а також труднощі з перенавчанням (32,2%).
«Аналіз структури потреб роботодавців і пріоритетів навчання безробітних виявляє їхню структурну невідповідність. Більшість безробітних прагне підвищувати свій освітній рівень, тоді як потреби роботодавців здебільшого зосереджені на робітничих професіях, що вимагає швидкої перекваліфікації», — зазначають автори дослідження.
Василь Воскобойник наполегливо стверджує, що перенавчання є актуальною вимогою, а загальна «формула порятунку» для економіки в умовах війни виглядає таким чином:
- Систематичне перенавчання жінок на професії, які раніше вважалися «чоловічими» – логістика, машинобудування, енергетика;
- Автоматизація виробництв, де можливо часткове заміщення фізичної праці;
- Контрольоване залучення іноземних працівників у сектори з нестачею кадрів – будівництво, агропромисловість, сервіс.
«Але діяти потрібно вже терміново – інакше ми втратимо тисячі спеціалістів, які могли б докладати зусиль до розвитку нашої країни, якщо будуть створені відповідні умови», — підкреслює фахівець.
За словами Василя Воскобойника, до сих пір не розроблено ефективної програми, яка б направила ці процеси в користь країни. Нав навіть внутрішньо переміщені особи не проявляють великого бажання до перенавчання та розширення своїх можливостей.
«Це свідчить про високу соціальну інерцію. Люди не готові до змін, навіть коли це вимагає сама реальність. У містах спостерігається перенасичення освітніми кадрами, а в селах — величезна нестача будь-яких кваліфікованих трудових ресурсів. Низька мобільність безробітних – одна з найбільших перешкод для врегулювання ринку праці», — вважає експерт з міграції.
Відповідаючи на запитання «Що з цим робити?», пан Воскобойник пропонує два основні напрямки.
«По-перше, державна політика повинна стимулювати внутрішню міграцію: житло, релокаційні пакети, пільги для започаткування бізнесу в маленьких громадах. По-друге, нам потрібна масштабна профорієнтаційна кампанія, котра демонструватиме реальні перспективи технічної освіти та працевлаштування в сільських регіонах. Багато людей, які зіштовхуються з безвихіддю, часто стикаються з браком інформації або підтримки для початку нового життя», — вважає він.
Олександр Чумак, у свою чергу, описує дисбаланс таким чином.
«Інженери, економісти, менеджери виявилися без роботи, у той час як двірники, вантажники та трактористи залишаються в дефіциті. Це, на мою думку, вказує на суттєвий дисбаланс між пропозицією та попитом на ринку праці. Робітничі спеціальності зараз суттєво не вистачає – їх охоче забирають «з руками», тому більшість з них не стоїть на біржі праці. Водночас, люди з вищою освітою часто втратили роботи через закриття бізнесу, переїзди компаній або знищення підприємств і не можуть знайти аналогічну зайнятість. Вони не поспішають йти працювати різноробочими, тому довго залишаються у статусі безробітних», — наголошує представник приватних роботодавців.
Олександр також ділиться списком рекомендацій для покращення ситуації, де перенавчання займає перше місце:
- Держава та бізнес мають інвестувати у навчання безробітних актуальним навичкам – від будівельних професій до IT.
- Слід змінити ставлення до технічних і робітничих спеціальностей. Зараз досвідчений зварювальник або токар може заробляти не менше, а іноді й більше, ніж офісний працівник – реальні зарплати у цих сферах значно зросли (в деяких випадках фахівцям робітничих професій пропонують до 60-90 тисяч гривень на місяць).
- Бізнесу необхідно активніше впроваджувати автоматизовані рішення, робототехніку, ІТ-системи, щоб компенсувати нестачу працівників там, де це можливо.
- У середньостроковій перспективі варто розглянути питання контролюваної імміграції працівників з певними спеціальностями з-за кордону, а також стимулювати повернення українців, які покинули країну під час війни.
Як видно, про мігрантів думають не лише дослідники, але й роботодавці. А що щодо самих іноземних працівників?
«Українська мрія» вже чекає на мігрантів
На думку Василя Воскобойника, Україна може зацікавити громадян Центральної Азії, Південного Кавказу та Південно-Східної Азії, де зарплати нижчі, а умови працевлаштування – менш сприятливі. Наша країна також може бути предметом зацікавленості для трудових мігрантів, котрі працювали в ЄС, але втратили роботу через звільнення, або біженців з регіонів, охоплених конфліктами, адже навіть умовна стабільність в Україні для них є кращою перспективою.
Однак він зауважує, що на глобальному ринку праці Україна «поки що не є конкурентоспроможною».
«Зрозуміло, чому – війна, інфраструктурні ризики, правова невизначеність. Але це не означає, що залучення іноземних робітників неможливе. Ми можемо бути привабливими для працівників з країн з нижчим рівнем життя або обмеженими можливостями легального працевлаштування», — додає експерт у коментарі для УНІАН. – «Проте для цього необхідно розробити нову міграційну стратегію, спрямовану на залучення трудових ресурсів з інших країн».
Значну частину проблем можна вирішити й без іноземців – через внутрішню міграцію та залучення тих, кого раніше не хотіли брати на роботу. Принаймні, так вважають у Міністерстві соціальної політики.
«Найбільші резерви – це внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, кандидати старше 50-55 років, а також студенти, пенсіонери і ветерани», — описує кадрові резерви перша заступниця міністра соціальної політики Дарія Марчак.
Загалом, за словами пані Марчак, з початку повномасштабного вторгнення чисельність працездатного населення зменшилася на чверть. А народжуваність опустилася до безпрецедентного мінімуму в 0,9 дитини на жінку, тоді як для відновлення населення необхідно хоча б 2,2 дитини. Тому залишається сподіватися лише на міграцію (насамперед внутрішню) та на останній кадровий резерв.
В той час як Міністерство соціальної політики фіксує кризу, інші зазначають про поступове подолання проблеми безробіття.
Безробіття подолано (майже)
Наслідки безробіття (не лише офіційного) у травні були висвітлені Центром економічної стратегії та агенцією Info Sapiens. За результатами дослідження «Трекер економіки України під час війни» рівень безробіття в країні знизився до 12,1%. В Україні наразі налічується «13 мільйонів економічно активного населення та 10 мільйонів – неактивного, з найбільшою часткою пенсіонерів». При цьому, ще у лютому цього року безробіття становило 16,8%, а у травні 2022 року – рекордних 30,7%.
Ці тенденції також відзначає Національний банк у своєму інфляційному звіті, прогнозуючи зниження безробіття (реального, а не офіційного) до 10,9% до кінця 2025 року, з 13,1% наприкінці 2024 року.
Проте Олександр Чумак з Асоціації приватних роботодавців пояснює, що зменшення безробіття є наслідком зазначених вище дисбалансів, а не покращення ситуації в промисловості. І ці дисбаланси особливо сильні у прифронтових регіонах, зокрема, у Харківській області.
«Харків – місто, що знаходиться на передовій, і ситуація на ринку праці тут вельми специфічна. З одного боку, багато людей покинули місто, тому кількість претендентів на вакансії майже зрівнялася з кількістю вакансій. З іншого боку, бізнес, який залишився або повертається, відчуває гострий дефіцит кадрів,» — зазначає Олександр Чумак. – «Найбільший дефіцит відчувається в робітничих професіях. За даними обласного центру зайнятості, надзвичайно потрібні токарі, слюсарі, водії, фрезерувальники. Також бракує кадрів у транспортній сфері (водії громадського і вантажного транспорту) та в будівництві, адже місто відновлюється після обстрілів».
На його думку, кваліфіковані трактористи та машиністи для роботи на сучасній техніці в агросекторі та комунальному господарстві є особливо затребуваними.
«Ми навіть організували навчальні курси для жінок, щоб вони освоювали ці «чоловічі» професії та закривали прогалини. До того ж, на деокупованих територіях Харківщини потребуються фахівці для місцевої влади – не вистачає державних реєстраторів, юристів для громад, адже багато службовців виїхали. Таким чином, дефіцит також стосується деяких специфічних сфер»,- продовжує пан Чумак.
Вважає, що щоб зменшити різницю між потребами бізнесу та прагненнями пошукачів, безробітним варто «реалістично оцінити ситуацію на ринку».
"Можливо, доцільно подумати над можливістю тимчасової роботи в галузях, де спостерігається попит, щоб здобути практичний досвід. Це, безумовно, кращий варіант, аніж тривале очікування на ідеальну вакансію. З іншого боку, роботодавцям, особливо в зоні конфлікту, необхідно забезпечити максимальні умови безпеки та стабільності для своїх працівників: створити укриття, адаптувати робочий графік, а також можливо, надати житло для тих, хто переїжджає за новою роботою", — зазначає Олександр Чумак.
На його думку, державні структури також починають впроваджувати різноманітні стимули – наприклад, фінансові компенсації для бізнесу за прийом на роботу внутрішньо переміщених осіб та гранти на створення нових робочих місць.
"В результаті, лише спільними зусиллями – з боку уряду, роботодавців та самих працівників – ми зможемо подолати існуючі дисбаланси… Я рекомендую сфокусуватися на програмах підтримки зайнятості в тих секторах, де найбільше відчувається нестача кадрів. Це включає фінансові стимули і гарантії безпеки для працівників. Це не тільки допоможе зменшити рівень безробіття, але й сприятиме швидшому економічному відновленню", — підсумовує експерт.
Незважаючи на позитивні ознаки, які поступово проявляються в контексті реіндустріалізації, проблема з працевлаштуванням в Україні залишається надзвичайно серйозною. Однак існують певні резерви кадрів, які можна «активізувати» через перенавчання та внутрішню міграцію. Для цього потрібні стимули від уряду, гнучкість з боку роботодавців та готовність до адаптацій з боку працівників, над чим наразі триває робота.
Тим часом можемо порадіти, що, за даними ЦЕС, у квітні зменшилась кількість людей, які змушені економити на їжі – це свідчить про адаптацію населення, незважаючи на всі труднощі.
